Сибірка – це гострий бактерійний зооноз, який перебігає із серозно- геморагічним запаленням шкіри і лімфатичних вузлів, рідше – легень, кишківника або у формі сепсису, що супроводжується тяжкою інтоксикацією і гарячкою.

Ця хвороба відноситься до особливо-небезпечних інфекційних захворювань, збудник якої може використовуватися в якості біологічної зброї. Сибірка також може завдавати значних економічних збитків в сільському господарстві. При виникненні епізоотії серед тварин виникає реальна небезпека зараження людей. При сибірці можливі летальні випадки, особливо у разі розвитку сепсису.

Людство здавна знайоме з цією хворобою. Відомості про неї можна знайти у творах грецьких, римських письменників та у старовинних медичних джерелах давньої Індії. В історичних відомостях вона часто фігурує під назвою «священний вогонь», «перський вогонь» тощо. У XVIII столітті у Центральній Європі померло понад 60 тисяч людей. Під час спустошливих епізоотій у Франції квітучі пасовища перетворювалися на «прокляті поля Оверні», або «шкідливі рівнини Боса». А епізоотія сибірки в 1901 році в Північній Америці в окремих місцевостях спричинила загибель до 90% коней, мулів та іншої худоби. Захворюваність серед тварин розвивалась у всьому світі в багатьох країнах, де гинули сотні тисяч тварин, епізоотії носили повальний характер. У тварин захворювання в більшості випадків проявляється у формі понад гострої септицемії. Смертність досягає до 75- 100% за виключенням свиней і коней, у яких може спостерігатись глоточна форма сибірської виразки. У ВРХ і у тварин може спостерігатися шкірні сибіровиразкові враження, які нагадують сибіровиразкову пустолу людини.

Рівень же захворюваності людей сибіркою знаходився і знаходиться в прямій залежності від розповсюдження епізоотій, особливо серед домашніх тварин. Наприклад в царській росії в 1896 – 1901 р.р. захворіло 67240 чоловік, в 1902 – 1913 р.р. – 102696 чоловік, із них 10% померло. Нині сибірка реєструється у всіх країнах континенту. Від неї у світі гинуть мільйони тварин та щорічно хворіє більше 20 тисяч людей.

Прогноз щодо сибірки в Україні неможна вважати сприятливим, оскільки у нас нараховується понад 13 тисяч стаціонарно-неблагополучних пунктів, грунти яких забрудненні збудниками сибірки, наявність яких становить потенційну загрозу щодо появи нових осередків сибірки, її розповсюдження серед тварин і виникнення хвороби у людей. Їх існування зумовлює постійну загрозу появи нових осередків сибірки серед тварин і людей та посилює цю загрозу у зв’язку з безгосподарністю і не контрольованістю, яка стала можливою під час так званих реформ у різних галузях суспільства, а нині під час війни.

Згідно даних каталогу ГоловногоуправлінняДержпродспоживслужбивПолтавськійобластізаперіод1920-2008роківв бласті зареєстровано 1943 спалахи сибірки з кількістю захворілих ВРХ –1547, серед овець – 314, серед свиней – 150, серед коней – 81. На сьогоднінаПолтавщинізареєстровано263 пункти поховання тварин, загиблихвідсибірки. Але нагальним залишається питання ревізії та інвентаризації місць поховання тварин, яке має проводитись фахівцями Держпродспоживслужби спільно із органами місцевої влади та місцевого самоврядування.

Згідно прогнозів сьогодні в Україні існують передумови для ускладнення епідемічної ситуації щодо сибірки.

За останні 23 роки було зареєстровано 35 випадків хвороби серед людей в 11 областях країни, в 1999 р. – 14 випадків (Херсонська область – 8, Вінницька – 4, Черкаська – 2), у 2001 р. – 9 випадків (Київська область – 7, Запорізька та Рівненська – по 2), у 2003 р. – 1 випадок (Харківська область), у 2004 р. – 3 випадки (Чернівецька область), у 2008 р. – 1 випадок (Миколаївська область), у 2012 р. – 1 випадок (Черкаська область), у 2018 р. – 5 випадків (Одеська область), у 2020 р. – 1 випадок (Одеська область). За аналогічний період реєстрація хвороби серед тварин відбувалася в 10 областях, в 1999 р. – в Херсонській, 2001 р. – Київській, 2003 р. – Харківській, 2004 р. – Харківській та Чернівецькій, 2005 р. – Одеській, 2006 р. – Хмельницькій, 2007 р. – Закарпатській, 2010 р. – Чернівецькій, 2012 р. – Черкаській та Запорізькій, 2018, 2020 р. – Одеській. Найбільшу кількість хворих тварин було зареєстровано в Київській – 70 (2001 рік), Херсонській області – 53 (1999 рік) та Харківській – 9 (2005 рік) областях. За результатами моніторингу об’єктів довкілля та лабораторних досліджень у 2002 році було встановлено збудник сибірки в шерсті овець у Донецькій області та грунті скотомогильника у Сумській області.

Останній випадок сибірки серед людей в нашій області був зареєстрований у 1996 році в с. Комишня Миргородського району, а серед тварин – у 2000 році в Диканському районі.

Захворювання були пов’язані значною мірою з недостатнім охопленням щепленнями тварин від сибірки, порушенням правил їх утримання, заходів особистої безпеки персоналу при догляді за тваринами, порушенням ветеринарно- санітарних правил при догляді, забої тварин, реалізації м’ясної продукції.

Останні зареєстровані випадки сибірки у людей в (2018, 2020 роки) в Одеській області знову підтвердили, що зазначені недоліки все ще актуальні для країни та потребують суттєвого покращення.

За інформацією тодішнім ДУ «Одеський лабораторний центр МОЗ України» у п’ятьох осіб, які брали участь у забої худоби в селі Міняйлівка Одеської області, були встановлені випадки підозри на сибірку.

У чотирьох із п’яти хворих 30.09.2018 було відібрано біологічний матеріал для дослідження – результат негативний, а у одного хворого в ексудаті карбункулу референс- лабораторію з дослідження особливо-небезпечних патогенів Центру встановлено специфічні фрагменти ДНК Bacillus anthracis, результат полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) – позитивний.

За результатами епідрозслідування встановлено, що четверо хворих осіб приймали участь у вимушеному забої та розтині великої рогатої худоби, який проводився без ветеринарної експертизи. Тварину не було щеплено проти сибірки. М’ясо було реалізовано серед жителів с.Міняйлівка. П’ятий хворий також проводив забій іншої хворої тварини у місці її випасу, в присутності ветеринарного фахівця. М’ясо цієї тварини було реалізовано серед невідомих осіб ромської національності.

Випробувальним центром Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 02 жовтня 2018 року отримано позитивні результати щодо сибірки за результатами дослідження зразків, у т.ч. біологічного матеріалу тварин з осередку .

У вогнищах сибірки фахівцями тодішнього Одеського обласного лабораторного центру МОЗ України та Держпродспоживслужбою в Одеській області проведено протиепізоотичні та протиепідемічні заходи.

На сьогодні проблеми сибірки є й тому, що останні роки в нашій країні послаблений контроль за щепленням худоби, несвоєчасною є постановка діагнозу у людей і свійських тварин, не охороняються від розорювання під угіддя старі худобомогильники, погіршилася санітарно- освітня робота серед населення тощо. Складність цієї проблеми, яка є не лише медичною і ветеринарною, а й економічною та екологічною, ще й тому, що відсутні дієві механізми для проведення протисибіркових заходів у санітарно-неблагополучних регіонах. Щоб вирішити всі проблеми із вказаною особливо небезпечною хворобою необхідний системний підхід всіх інституцій суспільства і комплексний план взаємодії.

Етіологія. Збудник сибірки – Bacillus anthracis – велика грам позитивна паличка, що у зараженому організмі утворює капсулу. За несприятливих умов довкілля і доступу кисню перетворюється у надзвичайно стійкі спори. На сьогодні збудника сибірки віднесено до біологічних агентів, які офіційно визнано чинником біологічної зброї. Влітку у чорноземі при достатньо високій вологості спори можуть перерости, і мікроби починають розмножуватися. Вегетативна форма бактерії сибірки гине у трупі через 1-3 доби, при температурі 55оС через 15 хв., при кип’ятінні – майже миттєво. Ефективно знищують палички збудника сибірки 3% хлорамін, формальдегід, перекис водню та інші.

Згідно даних науково-практичних спостережень, спори сибірки можуть зберігати життєдіяльність протягом 80 і більше років. Влітку у чорноземі при достатньо високій вологості спори можуть проростати і мікроби починають розмножуватися. Забруднений спорами збудників сибірки грунт є небезпечним для худоби і людини й залишається резервуаром інфекції на багато років. У ґрунті, гною, дубленій шкірі спори дуже стійкі, пряме сонячне світло витримують 100 годин, кип’ятіння до 10 хв., автоклавування при температурі 110оС – 40 хв.

Джерелом збудника цього захворювання є хворі тварини і особливо трупи загиблих, передусім це травоїдні домашні тварини: вівці, кози, корови, буйволи, коні, рідше свині та інші, які протягом усього періоду хвороби виділяють збудників у довкілля з сечею, калом й іншими виділеннями.

Від хворих тварин здоровим ця інфекція передається через забрудненні корми і воду, рідше – через кровосисних комах. Зараження відбувається через шкіру і слизові оболонки кишково-шлункового тракту та легень. У залежності від місця первинного попадання збудника розрізняють шкірну, карбункульозну, кишкову, легеневу та септичну форму. У випадках, коли тканини і органи трупа приходять в контакт з повітрям, палички збудника швидко утворюють спори. Споровим, дуже стійким матеріалом забруднюється оточуюче середовище і, що особливо небезпечно, грунт. Збудник із забрудненої ділянки в споровій формі швидко розповсюджується на неподалік розташовані грунтові території, і в подальшому такий грунт стає фактором передачі сибірської інфекції. Нерідко розповсюдженню збудника сприяють несприйнятливі і малосприйнятливі тварини і хижі птахи.

Спори сибірської виразки знаходяться на шкурах, тушах, волоссі, шерсті, в косній муці і других побічних продуктах тваринництва, у домашніх і диких тварин, таких як кози, вівці, ВРХ, свині,коні, буйволи і олені. Звертаємо також особливу увагу на імпортовані кукли та іграшки, пензлики для бриття, прикраси інфікованим волоссям або шкурами також можуть бути джерелом інфекції. Хвора на сибірку людина може бути джерелом лише теоретично.

Людина може заразитися контактно-рановим шляхом. Зараження людей шкірною формою, на яку припадає 95% сибірки, відбувається у разі проникнення збудників через пошкоджену шкіру. Це трапляється при безпосередньому контакті з хворою твариною ( під час догляду за нею, забою) чи сировиною від неї (при обробці м’яса, шкіри, шерсті, кісток). Описані зараження через вироби із сировини, контамінованої бактеріями: шапки, коміри, кожухи, валянки, рукавиці, щіточки для гоління тощо. Можливі зараження від ґрунту (ходьба босоніж, земляні роботи, зокрема на скотомогильниках.

Аліментарний шлях реалізується у разі вживання свіжих молокопродуктів або недостатньо термічно обробленого м’яса одержаного від хворої тварини; аерогенний – при вдиханні пилу зі спорами збудників, зокрема під час роботи з шерстю тварин. Можливі також трансмісивні зараження при укусах мух-жигалок і ґедзів, які механічно переносять збудників від хворих тварин та їх трупів. Казуїстичним є зараження медичних працівників при помилковому розкритті виразки, коли вони недотримуються захисту й ріжуть руки самі при цій маніпуляції.

Прояви епідемічного процесу.

Епідеміологічною особливістю сибірки є наявність так званих грунтових осередків інфекції – пасовиськ, забруднених спорами мікробів (як правило, у місцях колишніх худобомогильників).

Для цієї хвороби характерна чітка літньо-осіння сезонність, що зумовлено переважним інфікуванням тварин (а від них і людей) на випасах і при укусах літаючих комах ( мухи-жигалки, комарі). Хворіє переважно сільське населення, при чому захворюваність має чіткий професійний характер (уражаються тваринники, ветеринари, працівники м’ясокомбінатів та інші).

Сприйнятливість людей при контактному шляху зараження сягає до 20%, при аерогенному – досягає 100%.

Основні напрямки епідемічного обстеження. Епідемічне обстеження здійснює лікар-епідеміолог разом з працівниками ветеринарної медицини Держпродспоживслужби. Основні зусилля спрямовують на виявлення джерела збудника і факторів передачі інфекції, звертають увагу на можливій забій худоби без ветеринарного нагляду. З’ясовують професію хворого, його участь в обробці тваринної сировини, які продукти споживалися і коли, чи кусали комахи, місце проживання, чи були поблизу епізоотії сибірки і т.д. Важливо уточнити факти вакцинації тварин і людей проти сибірки.

Інкубаційний період при сибірці може бути від 2-3 до 6-8 днів, але може скорочуватись до декількох годин. Хвороба може розвиватись у вигляді шкіряної, легеневої, кишкової і септичних форм.

До клінічних проявів сибірки відноситься розвиток шкіряних уражень. В місці проникнення збудника в шкіру розвивається вогнище серозно- геморагічне запалення з некрозом, значним набряком оточуючих тканин і реґіонарним лімфаденітом. Формується сибірковий карбункул з некрозом в центрі. При шкірній формі може бути розвиток гіповолемічного шоку.

При потраплянні збудника з забрудненими харчовими продуктами виникає запалення в кишечнику, виникнення бактеремії. При легеневому зараженні відбувається серозно-геморагічне запалення з некрозом трахео-бронхіальних, бронхо- пульмональних та лімфатичних вузлах середостіння, що призводить до геморагічного пульмоніту, плевриту з тяжкою інтоксикацією і набряком легень.

Сибіркова септецимія може розвиватись при будь якому способі зараження.

Особливості формування карбункульозної різновидності сибірки є виникнення свербіжу, ущільнення шкіри, і поява пухирця в місці укорінення збудника. При розчісуванні пухирця на його місці утворюється виразка з темним дном і запальним ободком і утворюється сибіреязвений карбункул та розвивається регіональний лімфаденіт. У хворого підвищується температура, з’являється головна біль, слабкість, недомагання. Особливістю карбункула є його безболість. Сибірський карбункул може локалізуватися на любій частині тіла, але частіше на відкритих частинах тіла. Зустрічаються враження видимих слизових оболонок роту, глотки, кон’юктиви ока та інші. Як правило виникають одинокі карбункули, але може бути 2 – 3 і більше. В кінці другої неділі на місці некрозу в центрі карбункула утворюється струп який відрізняється від оточуючих тканин своїм темним кольором.

Набряк є одним із постійних ознак шкіряної форми сибірської язви і локалізується навколо карбункула.

Особливістю розвитку регіонального лімфаденіту є його безболісність і повільний зворотній розвиток, відсутність схильності до нагноювання. Ендоматозна різновидність сибірки характеризується тяжким проявом з вираженим набряком на місці проникнення збудника, в області шиї і вік з’являється свербіж і розвивається набряк, який розповсюджується на всю частину голови, шиї, грудну клітку, верхні кінцівки, живіт, інколи до пахових складок. Шкірна форма сибірської виразки в 1-2% випадків може закінчитись генералізацією процесу з розвитком сибіреязвенного сепсису, який протікає занадто важко з можливим враженням легенів, кишківника.

При аерогенному зараженні захворюваність розпочинається з лихоманки до 39 – 40 о, болей в грудині, серцебитті, кашлю, задухою, головною біллю, вираженою інтоксикацією. Хворі збуджені. Хвороба прогресує. Часто розвивається менігоенцефаліт. Можливий також розвиток токсикоінфекційного шоку, який приводить до летальних випадків.

Кишкова форма сибірки є наслідком споживання людиною зараженого м’яса. Вона проявляється лихоманкою, головним болем, тошнотою, біллю в животі, метеоризмом, рвотою, кров’яними проносами, інтоксикацією і шоком. Хвороба як правило протягом 4-5 днів закінчується смертю, а при блискавичних формах навіть протягом 48 годин.

Діагностика. Позитивний діагноз сибірської виразки базується на клінічних, епідеміологічних та лабораторних даних.

Лабораторні дослідження матеріалу на сибірку здійснюється в лабораторії особливо небезпечних інфекцій ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ».

Відбір і пересилка матеріалу. Матеріал забирають

  • від хворого – медичний персонал лікувально-профілактичних закладів, негайно після виявлення і до початку лікування антибіотиками.

  • при обстеженні вогнищ – помічники епідеміологів

  • трупний матеріал – патологоанатоми і судмедексперти в спеціалізованих закладах.

Відбір матеріалу повинен проводитись до специфічного лікування.

Дослідженню підлягає :

  • при шкірній формі захворювання – вміст везикул, карбункулів, виразки та відторгнутий струп. Перед відбором матеріалу у хворого, шкіру навколо ураженого місця і поверхню карбункула протирають спиртом, вміст везикули відбирають стерильним шприцем або стерильною тонкою пастерівською піпеткою, голку чи носик пастерки поміщають в пробірку з живильним бульйоном.

  • при підозрі на легеневу форму сибірки досліджується харкотиння, для дослідження відбирають слиз з домішками крові. Також дослідженню підлягає мазок із порожнини носу. Він береться стерильним тампоном, після забору тампон поміщають в стерильну мікроцентрифужну пробірку з гвинтовою кришкою.

  • при кишковій – випорожнення хворого або сеча

  • при усіх формах захворювання – кров з вени в об’ємі 3-5 мл. Зразу біля ліжка хворого по 0,1-0,2 мл крові засівають на рідкі та щільні поживні середовища, а також роблять два тонких мазки на предметних скельцях, залишковий об’єм залишають для отримання сироватки.

  • у померлих беруть частини уражених органів, тканин, кров, селезінку у встановленому порядку щодо проведення патологоанатомічних досліджень.

Транспортується матеріал с спеціальному термоконтейнері з холодовими елементами при температурі 2-8 Со.

Лабораторне дослідження включає :

  • мікроскопічне дослідження (по Граму, Ребігеру та люмінісцентна мікроскопія)

  • бактеріологічне дослідження (посіви на живильні середовища);

  • запроваджені дослідження матеріалів методом ПЛР в лабораторії ОНІ обласного центру контролю та профілактики хвороб;

  • біологічне дослідження (на лабораторних тваринах).

Крім того лабораторією особливо небезпечних інфекцій кожного року проводяться дослідження ґрунтів в зоні худобомогильників, пасовищ, сміттєзвалищ. Зокрема, в минулому році досліджено 150 проб грунту, проведено 300 аналізів, а також проведено 50 проб біологічних досліджень. Результати досліджень були негативними. В цьому році вже проведено дослідження 56 проб грунту. Результати також негативні.

Лікування хворого проводиться лише в стаціонарних умовах. За найменшої підозри на будь яку форму зараження потрібна негайна госпіталізація. Тривалість лікування при легеневих і кишкових формах залежить від повного клінічного одужання. При поверхневих формах сибірської виразки ізоляція хворого триває до повного лікування шкірного враження ( інколи 20-30 днів).

Підчасгоспіталізаціїпроводитьсябезперебійнадезінфекціявсіхпредметів і матеріалів, які знаходяться в контакті з шкіряним враженням(постільіособистабілизна,перев’язочнийматеріал,атакожсекреціїіекстракціїхворогоувипадкахглоточної,легеневоїікишковоїсибірки).Заключнадезінфекціяпалатиабоприміщення,дезнаходивсяхворий,проводитьсязадопомогою 0,3% розчину бланідасу – 300, 0,3% розчину Дез ТАБ нью, 0,3% розчину септохлор активу.

Трупи померлих від сибірської виразки хороняться в цинкових гробах або накриваються полотном, яке змочене 0,3% розчином бланідасу-300 або 0,3% розчином септохлор активу, після чого кладуться на шар опилок, які змочені цими ж дезінфекційними розчинами.

Протиепідемічні заходи спрямовані на усі три ланки епідемічного процесу. Виділяють ветеринарні і медичні заходи. Так, у разі появи сибірки негайно сповіщають Департамент охорони здоров’я ОДА, ДУ «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області, МОЗ України й проводять епідеміологічне обстеження. Крім цього у тваринницьких господарствах:

  • хворих тварин ізолюють у недоступних для літаючих комах приміщеннях;

  • на неблагополучні господарства накладають 15-денний ветеринарний карантин;

  • забороняють забій хворих тварин, зняття шкур із загиблих і будь-яке порушення цілісності їх шкірних покривів, позаяк це створює доступ кисню до тканин і сприяє утворенню спор;

  • туші загиблих тварин спалюють, заборонено закопувати їх у землю. Для переривання механізму передачі:

  • здійснюють ретельну дезінфекцію забруднених предметів,

  • Застосовуючи спалювання, обробку в парових камерах,

  • кип’ятіння протягом 1 год у 2 % содовому розчині або обробку 20 % активованим розчином хлорного вапна;

  • забруднені збудником сибірки готові вироби негайно вилучають з ужитку і знищують;

  • при усіх роботах з хворими тваринами та їх сировиною використовують захисний одяг (комбінезон, каптур, гумові чоботи і рукавички), який після роботи піддають дезінфекції.

Щодо умов праці медичних працівників.

Необхідно дотримуватись правил запобіжності заразитись, використовувати рукавички, халати, якщо є вірогідність забруднення. Забруднений одяг і постільну білизну необхідно спалювати або дезінфікувати парою для інактивації спор.

Усім тваринам господарства:

  • здійснюють пасивну й активну імунізацію.

Медичні заходи, спрямовані на першу ланку епідемічного процесу, передбачають:

  • госпіталізацію хворих на шкірну форму сибірки в інфекційні відділення, а осіб з кишковою, легеневою чи септичною формою – в окремі бокси, і їх лікування до клінічного одужання;

  • організацію режимних умов стосовно трупів хворих (їх не розтинають і хоронять загорнутими у целофанову плівку);

  • встановлення кола контактних з хворим осіб, організацію медичного спостереження за ними протягом 8 днів.

Другу ланку епідемічного процесу можна перервати шляхом:

  • повного знешкодження усіх виділень хворих і використаного перев’язувального матеріалу від них;

  • дезінфекції в осередку спороцидними препаратами зокрема:

бланідасом – 300, Дез ТАБ нью, саніліт СТ, септохлор активом та інші.

Контактним з хворими тваринами чи їх сировиною особам

створення несприйнятливості до сибірки досягається завдяки:

  • пасивній імунізації протисибірковим гамаглобуліном;

  • екстреній хіміопрофілактиці (у перші 5 діб після ймовірного зараження) антибіотиками пеніцилінового або тетра-циклінового ряду.

Важливе значення має проведення санітарно-освітньої роботи серед населення.

Специфічна профілактика. Розроблені сибіркові вакцини для імунізації тварин і людей. В області постійно проводяться щеплення тварин проти сибірки.

Згідно наказу МОЗ України від 11.08.2014 р. № 551 «Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні» щеплення проти сибірки проводяться згідно розділу ІV – щеплення, які проводяться на ендемічних і епізоотичних територіях та за епідемічними показниками. Цим щепленням підлягають працівники лабораторії особливо небезпечних інфекцій лабораторних центрів та працівники ветеринарної медицини, які працюють з живими культурами сибірської виразки або з зараженим матеріалом.

У зв’язку із епідситуацією необхідно підвищити насторогу медичних працівників лікувально-профілактичних закладів та структурних підрозділів обласного центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України, тісно співпрацювати з ГУ Держпродспоживслужби, доводити інформацію до органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Актуальним на сьогодні залишається питання картографування стаціонарно неблагополучних пунктів з сибірки в регіонах області, яке має проводити ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області спільно із структурними підрозділами ДУ «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» та органами місцевої влади і місцевого самоврядування, а також розгляд питань на комісіях ТЕБ і НС і протиепізоотичної при органах місцевої влади, відповідний контроль за їх належним утриманням в плані біологічної безпеки. Посилення санітарно-освітньої роботи серед населення, оформлення санітарних бюлетенів по профілактиці сибірки в кожному лікувальному закладі та структурних підрозділах ДУ «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України».

Актуальним на сьогодні є питання запровадження нового обласного комплексного плану профілактики зоонозних інфекцій, який має бути розроблений Держпродспоживслужбою спільно із закладами охорони здоров’я та іншими зацікавленими інституціями.

При зміні епідемічної ситуації в регіоні щодо сибірки, ініціювати перед органами виконавчої влади, у тому числі комісією з техногенно – екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій розгляд питань з попередження поширення хвороби та проведення протиепідемічних та профілактичних заходів.

Організувати проведення навчання для медичних працівників щодо етіології, епідеміології, клініки, діагностики та профілактики сибірки.

Довести до населення інформацію про те щоб уникнути інфікування сибіркою необхідно дотримуватись слідуючих основних вимог: купувати м’ясо та м’ясопродукти лише в місцях, де якість продуктів контролюють; люди, які переробляють та реалізують м’ясо, м’ясопродукти чи будь яку тваринницьку сировину, зобов’язані дотримуватися гігієнічних норм, щоб убезпечити себе та інших; виконання ветеринарно-санітарних норм під час догляду за тваринами; забій домашньої худоби лише з дозволу ветеринарів; упорядкування захоронення трупів тварин; ветеринарний контроль хутряної та шкіряної сировини; контроль захворюваності тварин; знищення заражених трупів тварин; щеплення тварин проти сибірки; отримання особами, які мали контакт із хворими тваринами або сировиною від хворих тварин, екстреної профілактики антибіотиками.

Отже знищення сибірки неможливо без припинення захворювань тварин і відповідно забруднення грунту збудником хвороби.

Тому з метою підвищення рівня епіднастороги медичних працівників щодо своєчасного виявлення випадків захворювання на сибірку та проведення профілактичних заходів мають бути підготовлені з питань клініки, лабораторної діагностики, лікування, епідеміології та профілактики сибірки лікарі інфекціоністи, лікарі дільничної мережі (сімейні), лікарі терапевти, лікарі дерматовенерологи, лікарі епідеміологи, лікарі бактеріологи, працівники лікувально-профілактичних закладів.

Підготовлено фахівцями ДУ «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України»:

В.Ф. Шаповал, С.М. Пивовар, Л.М. Руденко, П.В. Маційчук

20.07.2022